ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА СПІВВІТЧИЗНИКАМИ, ЗАГИБЛИМИ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Вшануймо героїзм і самовідданість воїнів, полеглих у боях за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, і мирних громадян, які стали жертвами російського терору. Вічна пам'ять загиблим ...
ШУРИГІН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
04.09.1973 – 18.10.2022
Народився Володимир в місті Остер Чернігівської області. Коли йому було дев’ять років, разом з мамою переїхав до Бахмута, де закінчив школу № 7. Навчався в технікумі залізничного транспорту, після закінчення пішов на строкову службу, яку проходив у Криму. Певний час працював електриком на заводі по обробці кольорових металів, але потім зайнявся власним бізнесом – вирощуванням саджанців.
-Як почалася велика війна, ми два тижні сиділи перед телевізором, дивилися новини. Син каже – бачу, вже черг немає, то й піду до військкомату, – згадує мама Наталя Василівна. – Його взяли в піхоту, майже одразу потрапив на криворізький напрямок, вони там стримували диверсійні групи.
Оборонці потерпали від потужних артобстрілів. Через сильну контузію Володимир потрапив до шпиталю: у чоловіка критично підвищився тиск. Мама, яка евакуювалася з Бахмута в Київську область, поїхала до нього провідати. Виявилося, то був останній раз, коли вона бачила єдиного сина.
«Він помер від раптової зупинки серця. У посмертному діагнозі написали, що в нього була гостра ішемічна хвороба серця, – каже пані Наталя. – Хоча син ніколи не скаржився на серце й був здоровою людиною.
Серце Володимира не витримало того, що довелося пережити та побачити. Важка контузія спровокувала серцевий напад, тож комісія визнала, що захворювання виникло внаслідок дій, пов’язаних із захистом України від ворога.
Поховали Володимира Шуригіна в Дніпрі на Краснопільському кладовищі. Релігійна громада допомагає пані Наталі періодично навідувати могилу сина, де вона мріє поставити красивий пам’ятник.
За матеріалами газети Вперед
