ПРАВОВИЙ СТАТУС ДОМАШНІХ ПРАЦІВНИКІВ
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників» від 25.04.2024 № 3680-IX (далі – Закон) внесено зміни до низки нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, починаючи з 25 серпня 2024 року (дата набрання чинності Законом), Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України) доповнено новою главою XI-А «Праця домашніх працівників», якою визначено поняття домашньої праці та домашніх працівників, закріплено їхній правовий статус та особливості правового регулювання, а також визначено обов’язкові умови трудового договору з домашніми працівниками.
У статті 173-2 КЗпП України закріплено такі поняття:
Домашній працівник – це фізична особа, яка виконує домашню працю в межах трудових відносин з роботодавцем.
Домогосподарство – сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Такі особи можуть перебувати у родинних стосунках чи стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із таких стосунків або перебувати одночасно і в родинних стосунках, і в стосунках свояцтва. Домогосподарство може складатися з однієї особи.
Роботодавець – фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.
Звертаємо увагу, що не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не перевищує 40 годин на місяць.
З домашнім працівником укладається письмовий трудовий договір, який визначає умови праці, права та обов’язки обох сторін. Договір може бути строковим або безстроковим.
У договорі обов’язково зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові та адреси роботодавця і домашнього працівника; місце роботи; дата початку дії трудового договору, а у разі укладення строкового трудового договору – строк його дії; перелік обов’язків працівника; розмір заробітної плати та порядок її виплати (щомісяця, щотижня тощо); графік роботи; тривалість робочого дня; вихідні дні; кількість днів оплачуваної відпустки; умови оплати лікарняних та інші пільги; умови проживання (у разі проживання працівника у роботодавця); підстави та порядок розірвання трудового договору, включаючи строки попередження про звільнення, виплати при звільненні, а також способи обміну інформацією між сторонами.
Обов’язковою умовою допуску домашнього працівника до роботи є повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ДПС України), про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Сторони трудового договору (роботодавець та домашній працівник) самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника.
Не допускається прийняття на роботу домашнього працівника особи, яка не досягла 16-річного віку.
Домашні працівники, які проживають у житлі домогосподарства, мають додаткові права, обов’язки, гарантії та особливі умови праці, що відрізняються від умов для працівників, які не проживають за місцем роботи.
Усі умови проживання та роботи повинні бути детально прописані в трудовому договорі з метою уникнення непорозумінь. Ці особливості стосуються як робочого часу, так і умов проживання та соціальних гарантій.
Незважаючи на постійне перебування за місцем роботи, працівник зобов’язаний дотримуватися встановленого робочого графіку, щоб уникнути розмивання меж між робочим і особистим часом. Робочий час та час відпочинку мають бути чітко визначені для забезпечення балансу між роботою та відпочинком.
Нормальна тривалість робочого часу домашніх працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. За згодою сторін може бути встановлено іншу тривалість робочого часу, але не більшу за норму, визначену законом.
Домашнім працівникам гарантується право на щоденний відпочинок відповідно до законодавства України.
Домашні працівники мають право на щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю не менше 24 календарних днів. У разі встановлення ненормованого робочого дня тривалість відпустки може бути збільшена.
Оплата праці домашніх працівників регулюється КЗпП України та Законом України «Про оплату праці» і враховує специфіку виконуваних робіт. Вона включає заробітну плату, надбавки, премії, а також компенсації за роботу в особливих умовах.
Заробітна плата домашнього працівника не може бути нижчою за встановлену законодавством мінімальну заробітну плату.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності.
Відповідно до частини четвертої статті 14 Закону України «Про охорону праці», при використанні праці домашніх працівників створення належних, безпечних і здорових умов праці покладається на сторони трудового договору, а роботодавець несе відповідальність за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що надаються працівнику для виконання відповідної роботи. Домашній працівник має право відмовитися від виконання важких робіт, а також робіт із шкідливими чи небезпечними умовами праці.
Припинення трудового договору з домашнім працівником здійснюється з дотриманням усіх законодавчих норм і процедур, передбачених для інших найманих працівників.
Наголошуємо, що домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю, зокрема правом на безпечні та здорові умови праці, а також мають право на захист від будь-якої форми експлуатації або дискримінації.
