ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА СПІВВІТЧИЗНИКАМИ, ЗАГИБЛИМИ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Вшануймо всіх українців, військових і цивільних, дітей та дорослих, чиї життя обірвала війна, яку на нашій землі розв’язала рф. Час не загоїть біль тяжких втрат. Пам’ять про них назавжди в наших серцях.
ІЛЬЧУК ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
28.05.1973 - 22.02.2025
Народився у місті Дебальцеве Донецької області. У трирічному віці разом із родиною переїхав до Бахмута, де мешкали в районі Забахмутки. Навчався у школі № 8. Здобув вищу військову освіту.
Понад десять років служив у 25-й аеромобільній дивізії, що базувалася у Болграді.
Повернувшись до Бахмута, працював дільничним у районному відділку поліції. Після пенсії продовжив трудову діяльність на підприємстві «Бахмут-Хліб».
У березні 2022 року, маючи значний військовий досвід, став до лав Збройних Сил України. Служив командиром мінометного взводу механізованого батальйону. Спочатку виконував завдання під Мар’їнкою, згодом — у різних гарячих точках Донеччини.
22 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання Владислав Ільчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу Сіверська.
«Дуже добрий. Любив гуляти з донькою біля нашого Трубного ставочка, товаришував із сусідськими дітками, ніколи не приносив додому негативу, хоч робота в нього була психологічно важка. Завжди вмів підняти нам настрій, - згадує дружина. - Був творчою людиною, міг узяти непримітну гілочку, випиляти, покрити лаком, і виходила гарна річ. Робив цікаві ліхтарики зі скла, вирізав лебедів із шин — це була його віддушина, його хобі. На війні пробув майже три роки. Війна не затьмарила його доброти, він залишався таким самим світлим і турботливим, як раніше. Ніколи не розповідав, де саме воює. Казав: «Далеко від дому не відходжу». Лише після отримання сповіщення про загибель дізналася, що він був командиром, — продовжує Олена. — З його загибеллю мій світ рухнув».
Похований у селі Табаки Болградського району Одеської області.
У Героя залишились мати, дружина та донька.
