6 січня 1938 року народився Василь Стус
6 січня виповнюється 86 років від дня народження Василя Стуса – українського поета-шістдесятника, перекладача, публіциста, літературознавця, правозахисника, дисидента, члена Української Гельсінської групи, борця за незалежність України у XX столітті.
Народився Василь Стус у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, звідки 1939 року його батьки - Семен Дем'янович та Ірина Яківна - переселилися в місто Сталіне (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Ще за рік, 1940-го, вони забрали на Донеччину своїх дітей, і проведені тут надалі молоді роки стали визначальними у формуванні світогляду Стуса та його твердої громадсько-політичної позиції.
Закінчивши 1959 року з червоним дипломом історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіне, Стус вчителював, служив в армії, працював редактором газети «Соціалістичний Донбас». У 1962 – 1963 роках був учителем середньої школи № 23 у шахтарському селищі Кіндратівка, що на околиці міста Горлівки.
1962 року Стус писав у листі до Андрія Малишка із тривогою: «Я вважаю, що доля Донбасу — це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи. Як же можна миритись з тим особливим «інтернаціоналізмом», який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не прусси, не полаби, нас — за 40 мільйонів. Зараз я читаю українську мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл. В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна…».
У вересні 1965 року в Києві під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Василь Стус разом із іншими «шістдесятниками» взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, через що зазнав переслідувань радянської репресивної машини, які не припинилися вже до самої його смерті.
Восени 1972 року він був заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці та три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення він перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, написаних Стусом у концтаборі, вилучалася й знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
У травні 1980 року Стус був востаннє заарештований та засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Він принципово відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду, й вирок йому зачитали без нього.
У концтаборі в Кучино, де Стус перебував у неволі, йому заборонили бачитися з родиною, але його записи 1983 року вдалося переправити на Захід. 1985 року поета було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.
28 серпня 1985 року Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч із 3 на 4 вересня Василь Стус помер, ймовірно, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.
1991 року Василь Стус був посмертно відзначений Державною премією імені Тараса Шевченка. У 2005 році йому присвоєно звання Героя України (посмертно).
У червні 2016 року колектив Донецького національного університету, який продовжує роботу у Вінниці, проголосував на конференції за присвоєння закладу вищої освіти імені Василя Стуса.
За матеріалами сайту Донецької облдержадміністрації
