Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил
Радянський тоталітарний режим у прагненні підкорити, упокорити, контролювати – знищив сотні тисяч своїх же мирних громадян, незалежно від їхнього віку, статі, статусу чи професії. Дуже часто тотальних репресій зазнавали цілі родини. У багатьох випадках долі дружин або дітей репресованих, розстріляних у Києві упродовж 1937-1941 років, залишаються нез’ясованими й досі. А ті, хто вижив, передали свій біль і тугу, а також і пам’ять про Великий терор нащадкам, розсіяним тепер по різних країнах світу.
1. У Биківнянських могилах знайшли свій спочинок від 20 тис. до 100 тис. осіб, страчених упродовж 1937-1941 років у київських в’язниця НКВД. Вони презентували весь соціальний і професійний спектр тогочасного українського суспільства: вчителі й селяни, письменники й робітники, актори й священники, домогосподарки й науковці, військовослужбовці й бухгалтери.
Започаткувавши в 2017 році цей проєкт, Заповідник хотів розповісти про індивідуальний вимір Биківнянського мартиролога, адже за великими цифрами втрат стоять конкретні прізвища, конкретні історії, чиїсь мрії, життєві здобутки, обірвані кулями чекістів.
2. Виділення землі у Биківнянському лісі під «спецпотреби» репресивно-каральних органів пояснювалось розгортанням у країні масових політичних репресій проти власних громадян.
Особливістю періоду Великого терору було планування кількості розстріляних осіб, арешти яких проводились згідно з визначеними категоріями.
За визначенням «спецділянка» приховувався втаємничений від суспільства об’єкт (могильник) для здійснення поховань.
3. Територія «спецділянки» у Биківнянському лісі була обнесена високим (2-3 метри) парканом і перебувала під цілодобовою охороною співробітників НКВС. Для місцевих мешканців НКВС спеціально вигадав легенду, за якою на спецоб’єкті нібито розміщувались артилерійські склади.
Переважно вночі до Биківнянського лісу звозилися вантажівкою ГАЗ-АА (так звана «полуторка») тіла замордованих у київських катівнях НВКС: Лук’янівській в’язниці; внутрішній в’язниці НКВС по вул. Короленка (нині – вул. Володимирська); Київському управлінні НКВС по вул. Рози Люксембург (нині – вул. Липська, 16), але найбільше – у приміщенні НКВС вул. Інститутській (нині – МЦКМ Федерації профспілок України).
Мусимо пам’ятати, що Биківнянські могили – братські, але не безіменні.
4. Експерти, що досліджували останки жертв у Биківнянському лісі, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували завжди в одязі, разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них, і неодмінно засипались вапном.
Розстрілювали людей переважно за сфальсифікованими справами, звинувачуючи їх у: 1) антирадянській агітації та пропаганді, 2) шпигунстві, 3) участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях. Доказів у справах немає, обвинувальний висновок в основному формулювався на основі зізнань (самообмовляння) заарештованого. Наразі доведено, що чимало слідчих НКВС використовували тортури, методи фізичного тиску для отримання свідчень або підробляли матеріали справ.
Мусимо пам’ятати, що Биківнянські могили – братські, але не безіменні.
За матеріалами сайту Національного історико-меморіальноо заповідника «Биківнянські могили»
