ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА СПІВВІТЧИЗНИКАМИ, ЗАГИБЛИМИ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Вшануймо героїзм і самовідданість воїнів, полеглих у боях за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, і мирних громадян, які стали жертвами російського терору. Вічна пам'ять загиблим ...
ЖИРОВ СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ
15.08.1986 – 12.03.2022
Сергій Жиров народився у м. Бахмут. Звідти був призваний на строкову військову службу, після проходження якої вирішив стати кадровим військовим. Здобув вищу юридичну освіту.
У 2014 році долучився до збройного опору російській агресії у лавах ЗСУ: захищав рідну Донеччину, відзначений нагородами за успішну службу.
На початок повномасштабного вторгнення рф Сергій Жиров служив у складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
– Ми були знайомі з дитинства, з вуличної компанії, як то кажуть. Але так вийшло, що перетиналися виключно на війні. Обидва служили строкову у 25-й повітрянодесантній бригаді, тільки у різні роки. Потім бачилися на полігоні у 2015-му, де була ППД 25-ї бригади, де він продовжував служити вже за контрактом, а ми формували 81-у бригаду, де служу я, – розповідає підполковник Богдан Білокопитов. – Кілька разів списувалися в соціальних мережах, обговорювали події в рідному Бахмуті. Останній раз я бачив Сергія в Слов’янську, вже після повномасштабного вторгнення. Він був дуже зібраний, цілеспрямований та відповідальний офіцер.
Про те, що Сергій був уважним до тих, хто його оточував, кажуть і рідні офіцера. Біля його могили згадує мати загиблого пані Наталя: навіть літні військові називали його «Вікторович», хоча їхньому командиру було всього 35 років.
– Він і загинув, бо до останнього залишався під відкритим вогнем, щоб встигнути врятувати кожного свого солдата, – каже жінка. – Сергій турбувався про своїх близьких, намагався берегти нас від хвилювань. У будь-якій ситуації телефонував мені, щоб сказати, що з ним все в порядку. І ці десять секунд щодня зранку та ввечері багато років для мене були найважливішими в житті.
Молодша сестра Дар’я згадує, що навіть у звичайному листуванні з рідними брат без пафосу, але дуже емоційно писав про свою любов до України.
«Я народився і виріс в прекрасній Україні. Я – громадянин цієї держави і я – українець! Поки я можу, я буду з братами захищати цю країну!», – написав він сестрі за два місяці до початку повномасштабного вторгнення.
– У нього було багато друзів серед побратимів, таких, як він сам, – сміливих, чесних, щирих. На жаль, в армії їх стає все менше, а на дошках пам’яті – все більше… Інколи ми навіть боїмося телефонувати його побратимам, бо не впевнені, що хлопці живі, – зізнається Дар’я.
Попри прохання рідних полишити нарешті військову кар’єру, якій Сергій Жиров присвятив 17 років життя, він наполягав, що має зробити все, щоб вигнати окупантів з рідної землі. Про це він сказав матері, збираючись на гарячу ділянку фронту на початку повномасштабного вторгнення.
– Син – моя гордість і моє щастя. І мій біль, який не вгамовується з часом, – каже пані Наталя.
Старший лейтенант Сергій Жиров загинув 12 березня 2022 року біля села Сухий Єланець на Миколаївщині. Воїн похований в селі Вільне на Дніпропетровщині.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Сергій Жиров нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам'ять і слава Герою …
За матеріалами газети «Вперед»
