ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА СПІВВІТЧИЗНИКАМИ, ЗАГИБЛИМИ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Вшануймо пам’ять усіх українців, чиї життя забрала війна, яку на нашій землі підступно розв’язала рф.
СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ ЖИРОВ,
ПОЗИВНИЙ «СІМБА»
15.08.1986 – 12.03.2022
Сергій Жиров народився у Бахмуті. Звідти був призваний на строкову службу, після проходження якої вирішив стати кадровим військовим. Здобув вищу юридичну освіту. У 2014 році долучився до збройного опору російської агресії у лавах ЗСУ: захищав рідну Донеччину, відзначений нагородами за успішну службу. Повномасштабне вторгнення зустрів у складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
– Ми були знайомі з дитинства, з вуличної компанії, як то кажуть. Але так вийшло, що перетиналися виключно на війні. Обидва служили строкову у 25-й повітрянодесантній бригаді, тільки у різні роки. Потім бачилися на полігоні у 2015-му, де була ППД 25-ї бригади, де він продовжував служити вже за контрактом, а ми формували 81-у бригаду, де служу я, – розповідає підполковник Богдан Білокопитов. – Кілька разів списувалися в соціальних мережах, обговорювали події в рідному Бахмуті. Останній раз я бачив Сергія в Слов’янську, вже після повномасштабного вторгнення. Він був дуже зібраний, цілеспрямований та відповідальний офіцер.
Про те, що Сергій був уважним до тих, хто його оточував, кажуть і рідні офіцера. Біля його могили, згадує мати загиблого пані Наталя, навіть літні військові називали його «Вікторович», хоча їхньому командиру було всього 35 років.
– Він і загинув, бо до останнього залишався під відкритим вогнем, щоб встигнути врятувати кожного свого солдата, – каже жінка. – Сергій турбувався про своїх близьких, намагався берегти нас від хвилювань. У будь-якій ситуації телефонував мені, щоб сказати, що з ним все в порядку. І ці десять секунд щодня зранку та ввечері багато років для мене були найважливішими в житті.
Молодша сестра героя Дар’я згадує, що навіть у звичайному листуванні з рідними брат без пафосу, але дуже емоційно писав про свою любов до України.
«Я народився і виріс в прекрасній Україні. Я – громадянин цієї держави і я – українець! Поки я можу, я буду з братами захищати цю країну!», – написав він сестрі за два місяці до початку повномасштабного вторгнення.
– У нього було багато друзів серед побратимів, таких, як він сам, – сміливих, чесних, щирих. На жаль, в армії їх стає все менше, а на дошках пам’яті – все більше… Інколи ми навіть боїмося телефонувати його побратимам, бо не впевнені, що хлопці живі, – зізнається Дар’я.
Попри прохання рідних полишити нарешті військову кар’єру, якій Сергій присвятив 17 років життя, він наполягав, що має зробити все, щоб вигнати окупантів з рідної землі. Про це він сказав матері, збираючись на гарячу ділянку фронту на початку повномасштабного вторгнення.
– Син – моя гордість і моє щастя. І мій біль, який не вгамовується з часом, – каже пані Наталя.
Старший лейтенант Сергій Жиров загинув 12 березня 2022 року біля села Сухий Єланець на Миколаївщині. Воїн похований в селі Вільне на Дніпропетровщині.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Сергій Жиров нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна і світла пам'ять Герою …
За матеріалами газети «Вперед»
