ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА СПІВВІТЧИЗНИКАМИ, ЗАГИБЛИМИ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Вшануймо пам’ять усіх українців, чиї життя забрала війна, яку на нашій землі підступно розв’язала рф.
Солдат Сергій Іванович Дорохов, позивний Іванич
24.10.1968 – 07.10.2022
Народився Сергій Дорохов у місті Часів Яр, навчався в Дружківці, потім вступив до училища № 77, де отримав спеціальність зварювальника. Проходив строкову службу, потім працював водієм у пожежній частині Бахмута. Одружився в 1990 році, через два роки народився син Олександр. На пенсію за вислугою років вийшов вже з поліції, але продовжував працювати в охоронних фірмах.
– Вже 26 лютого чоловік зібрав речі і сказав – все, пішов до військкомату. Записався до місцевої тероборони, – згадує дружина Тетяна. – Син теж хотів йти з ним. Але Сергій відрізав: це наша війна, а не вашого покоління. Він завжди казав, що не буде відсиджуватися, якщо буде великий наступ.
Разом з земляками Сергій Дорохов тримав позиції, будував укріплення навколо рідного міста. Мав близького друга, Сергія Кулакова, якого знав ще з часів роботи в правоохоронних органах. Вони дуже здружилися на війні, і так вийшло, що загинули теж разом. Тіла обох Сергіїв так і не змогли забрати, бо позиції були втрачені. Але був свідок, який бачив пряме влучання, тому воїни визнані загиблими, а не зниклими без вісті.
– Як Сергій любив автомобілі! Це була його пристрасть. Усі друзі знали, що він обожнював мультфільми про Вінні Пуха – на кожен його день народження вони заходили до нас у супроводі пісеньки цього ведмедика, – з теплотою згадує пані Тетяна. – Він взагалі любив, коли до нас приходили гості. В перші дні весни збирав друзів на куліш чи банош, бо дуже любив готувати. І він обожнював котиків – майже на всіх світлинах на службі він теж із «бойовими» котами.
У Сергія Дорохова залишилися мати, брат, дружина та син. Він нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу».
Вічна і світла пам'ять…
За матеріалами газети «Вперед»
