У Донецькій області продовжує свою нелегку, але таку важливу роботу команда гуманітарної місії «Проліска»
Співробітники місії продовжують вивозити з прифронтових територій тих, хто не може врятуватися самостійно. Кожен рейс – це історія болю, але й неймовірної мужності, теплоти та надії.
14 квітня з Костянтинівки вдалося вивезти п’ятьох людей. Двоє – літні люди, знайшли тимчасовий притулок у шелтері Дружківки. Одна з них була монахиня, яка через хворобу ледве рухалася. Жінку перемістили у спеціалізований медичний транспорт у супроводі медичного персоналу, який довезе до рідних на Полтавщині. Її очі, наповнені сльозами, казали більше за будь-які слова: «Дякую, що не кинули…».
Ще троє вирушили до Добропілля, а звідти – далі, у Павлоград.
З села Зоря Іллінівської громади вдалося забрати трьох. Серед них – самотня жінка, яка через інвалідність ледве вийшла з дому. Спочатку її розмістили у Дружківці, а потім спецтранспортом відправлять до центру «Океан Добра».
Поряд з нею – подружня пара: чоловік з інвалідністю та його дружина. Вони тримаються один за одного, немов останній якір у цій бурі. Незабаром на сім’ю чекає Рівне, де живуть їхні родичі.
Четверо з евакуйованих – люди з особливими потребами, ті, кого війна вражає найжорстокіше. Без допомоги вони просто не вижили б.
Але «Проліска» не лише рятує – вона дарує віру. Віру в те, що навіть у найстрашніші часи знайдуться ті, хто не пройде повз чиїсь страждання. Хто під обстрілами везе немічних, хто годує, обіймає, говорить: «Ви не самі».
Це не просто евакуація. Це – акт любові. І кожна врятована душа – нагадування: добро завжди сильніше за війну.
За матеріалами Гуманітарної місії «Проліска»
