До Дня Української Державності. Регіональний онлайн-проект "Донеччани державотворці"
Регіональний онлайн-проект #Донеччани_державотворці
Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися політичні партії та громадські інституції. Представники Донецького краю ще задовго до революційних подій 1917 року долучились до боротьби за незалежність Української держави. Найвідоміші з них були брати Микита та Микола Шаповали.
МИКОЛА ЮХИМОВИЧ ШАПОВАЛ
Український військовий, громадський і політичний діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
Шаповал Микола Юхимович народився 05 грудня 1886 року в селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині село Серебрянка Сіверської ТГ Бахмутського району Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів.
Навчався у Слов’яносербській гімназії. Закінчив філологічний факультет Київського університету.
Призов до царської армії освічений хлопець проходив через юнкерське училище. В 1910 році після закінчення Чугуївського юнкерського піхотного училища у званні підпоручика М.Ю. Шаповал був призначений до 28-го піхотного Полоцького полку, брав участь у Першій світовій війні, командував ротою та батальйоном. Останнє звання в російській армії – поручик.
Під час Першої світової війни в серпні 1915 року був поранений у Східній Пруссії та потрапив у німецький полон, перебував у таборі Штральзуд, де організував гурток офіцерів-українців. У таборі Раштат заснував національну організацію військовополонених офіцерів «Запорізька Січ».
У січні 1916 року Микола Шаповал сформував з українців-військовополонених загін (незабаром — 1-й Запорізький полк імені Тараса Шевченка) з 27 осіб, який у січні 1917 року вирушив на Волинь для ведення пропагандистської та розвідувальної роботи.
Наприкінці 1917-го року М.Ю. Шаповал командував 18-им Стародубським полком української армії, який захищав Київ під час наступу на місто більшовицьких військ.
З кінця лютого 1918 року – командир 1-го Синьожупанного полку імені Тараса Шевченка. З жовтня 1918 року працював начальником консульського відділу Міністерства закордонних справ Української Держави.
У листопаді 1918 року Микола Шаповал був направлений членами Директорії Володимиром Винниченком і Микитою Шаповалом до Берліна для передачі німецькій владі ультиматуму про невтручання у внутрішні справи України.
З 05.01.1919 – командир 7-ї піхотної кадрової дивізії Дієвої армії УНР. З середини квітня 1919 року – начальник 16-го пішого загону (бригади) Української Галицької армії, сформованого з наддніпрянських частин.
У червні 1919 року Миколу Шаповала відрядили до Німеччини для набору до Дієвої армії УНР військовополонених українців. Деякий час він очолював українську місію в Болгарії.
З 28.07.1920 до кінця 1922 року був начальником Спільної (Кам`янецької) юнацької школи, працював на посаді начальника Спільної Юнацької Школи у таборах інтернування в Польщі та Чехословаччині, пізніше – у Франції.
У 1924 році М.Ю. Шаповал емігрував до Франції. Був членом української партії соціалістів-революціонерів та очолював її осередок у Франції. У 1929–1948 роках – голова Української Громади у Франції.
З початку Другої світової війни Микола Шаповал зайняв послідовну антинацистську позицію, переконуючи співвітчизників, що неможливо збудувати незалежну Україну за допомогою німецьких багнетів, бо історичні інтереси німців були спрямовані на захоплення слов'янських земель. Під час війни він залучив близько 700 українських добровольців, членів своєї організації, до лав французьких збройних сил.
Під час німецької окупації Франції Микола Шаповал відмовився очолити військовий підрозділ і воювати проти Радянського Союзу. За цей сміливий вчинок його кинули до концтабору, з якого він був звільнений військами союзників у 1944 році.
У світ літератури Микола Шаповал увійшов під псевдонімами: Микола Сріблянський, М., М. С., М. Ш., Бутенко Михайло, Понурий. Він автор книг «Проблеми демократії у Масарика», також перекладав з французької мови Ромена Роллана «Гра кохання і смерті», був редактором видань «Вісник Української Громади у Франції» та «Українська Воля» в Парижі.
Помер Микола Юхимович Шаповал у 1948 році. Похований в м. Сошо у Франції.
Фото 1 Сім’я Шаповалів. Зліва направо: стоять Дорош з дружиною Ксенією.; сидять Юхим Олексійович (батько), Микола, Наталя Яківна (мати).
м. Слов’яносербськ. 1914 рік. (З фондів музейної кімнати Микити Шаповала Серебрянського ЗЗСО І-ІІ ступенів)
Фото 2 Зліва направо: член Союзу Визволення України Олександр Скоропис- Йолтуховський, отаман 1-го Запорізького полку ім. Т. Шевченка Микола Шаповал і сотник Люварс. Табір Раштат. Німеччина. 27.04.1916.
